Знову у царство краси й простоти
кличуть далекі буджацькі степи,
теплі баштани і шепіт морський,
губ соковиті тремкі пелюстки.
Спогади кубляться, мчать, мов рої,
в татарбунарські казкові краї.
В серці карбує картину з картин
птах золотий, світанковий мартин.
Зранку до сонця, мов сиві дяки,
висохлі голови пнуть будяки.
Степ, наче воїна в шапці рябій,
славить бадьорий ранковий прибій.
Землю сповив у чорнозем-хіджаб
мудрий ногаєць, – старенький Буджак.
Вічно б із морем отак гомонів,
гріючи глиняні лапи слонів...
© Сашко Обрій.
31.08.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925499
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2021
автор: Олександр Обрій