небо дало нам обіцяний край.
звідси, де я стою, всі краєвиди – гарні.
втім, це – лиш перше враження може бути й хибним,
я стою собі скраю, та споглядаю.
чекаємо, хто вступить до нього першим.
дайте мені ключа, хто знає, де його сховано;
показуйте шлях, хто знає,
і гайда.
це – як вийти на сонце з холодної вогкої тіні.
ти відчуваєш, як вся твоя глина
обертається щирим золотом,
а в душі несподівано віє морозний вітер:
я стаю старим. ну що ж, ходімо.
виявіть готовність. так, годиться.
вашої рішучости вистачить на день.
пильнуйте, не відставайте
від обертання неба.
миля за милею, гора за горою.
ти обертаєшся до друзів сказати це, та ба:
ти – сам; ти далеко від дому,
ти не провадиш нікого,
і твоє серце тремтить.
ясний спокійний вогонь приводить мене до тями.
вона – зі мною поруч,
і якби вона мала за ліпше
лишитися тут, і нікуди не йти,
я схилив би до неї голову
й скорився таким обставинам.
хто нам вручив цю обіцяну землю?
я розкидаю руки, аби її всю обійняти.
цілую тебе. раптом я усвідомив,
що дивлюся на неї вже
не ззовні: вона – моя.
та буває ще й досі, як хтось приходить
звідти, зі світу зовнішнього,
радіти. гукаю: привіт!
що нового, де ви були? –
авжеж, бо в моїй душі вже не гуляє вітер,
я став старим; тут мене й поховають
wot's uh the deal, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=aGPjfj69cXE
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2021
автор: mayadeva