Місто...
тиша...
та двоє лише...
Барви в кімнаті ледь-ледь пурпурові...
Постіль зім'ята, за сніг біліша,
Усмішки щастя безмежно чудові...
Усмішки щастя тут дуже часто,
Часто літають надтеплі хмари.
Не усвідомлять, що за напасті...
Мабуть невидимі добрії чари.
Місто... Тиша біжить за обрій,
Нам розчахнувши новії барви,
Нам розчахнувши ще чари добрі,
Гамір людський та зеленії лаври,
Стежку у поле чи сонячний промінь...
Вранішній дзвін ледь устиг розбудити.
Тиша відходить, та твої долоні
Не відпускають у вранішнє літо.
Місто... тиша... та двоє лише...
Знову кімнати ледь-ледь пурпурові...
Постіль зім'ята, за сніг біліша,
Усмішки щастя безмежно чудові...
Пружне тіло, кохані очі
Та весь світ полетів круговертю.
Наша тиша живе щоночі,
Зазіхає на вік безсмертя
У солодкому мрій полоні
Тіл гаряче-німого виру.
Місто... Тиша... та поруч долоні
У барвистих тенетах довіри.
Місто... Дощ за вікном ледь помітно
Нам наспівує пісню донині,
Мерехтить легким подивом світло
У привітнім та теплім комині,
Тепле вино смакує дивно
В барвах кімнати, ледь-ледь пурпурове.
Нам з тобою завжди було винно,
Завжди хмільно від вуст чудових.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2021
автор: Володимир Науменко