Приїхали до баби з міста,
онуки, юні програмісти.
Бабуся начебто зраділа,
рішила їх пустити в діло.
Одразу ж на наступний ранок,
закрила перцю 40 банок.
Пішла збудила отих двох,
з наказом, "банкі нести в льох".
Онуки нехотя піднялись,
пішли обоє повмивались,
поїли й почали ганяти,
ті кляті банки в льох тягати.
А бабка, часу не втрачала,
пішла в сусіда коси взяла,
і каже: "любі мої діти,
потрібно сад весь обкосити".
Вони собі переглянулись,
побрали коси та й нагнулись.
Як-небудь сад той покосили.
Обід настав, пішли поїли,
зібрались вже іти гуляти.
А бабка їм: "Куди? Стояти!
У мене є сарай-музей,
треба прибрати у свиней".
Вони носами покрутили,
Пішли в сарай і все зробили.
Уже й гулять не дуже хочуть,
Куди вже підеш, серед ночі?
Баба пита: "ви шо втомились"?
Онуки трішки розізлились.
Старший сказав: "ми шо раби"?
"Піди туди, оце зроби,
бери сама та все й роби,
нам треба лиш один предмет -
Висококласний інтернет.
Ми їхали сюди, щоб грати,
пить молочко й відпочивати".
Послухала стара та й каже:
"Я хочу внукі вас розважить,
потрібно грядкі ще скопати,
придрати двір, сколоти дрова,
а завтра подоїть корову.
І все робити урочисто,
Бо це село, бо це не місто.
Щоб шось до столу таки мати,
потрібно плідно попахати".
Онуки бабку зрозуміли,
Зібрали речі та й звалили.
В кінці звучить така розвязка -
життя в селі, це вам не казка!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2021
автор: RomaSolo