Вже мені осінь вишиває клени:


                                               Вже  мені  осінь  вишиває  клени:
                                               Багряним,  жовтим,  золотим,
                                               А  ще  так  хочеться,  щоб  вишила  зеленим,
                                               Промінням  осяйнула  голубим.
                                               Я,  як  природа,  прагну  втіхи,
                                               Джерельної  напитися  води,
                                               Каштани  падають  і  падають  горіхи,
                                               Воркують  тихо  дикі  голуби.
                                               
                                               Осінній  вітер  ще  в  дорогу  кличе,
                                               Та  я  не  взмозі  вже  за  ним  спішить.
                                                 Зима  з-за  обрію  настирливо  курличе,
                                                 Я  з  осені  у  зиму  іду  жить.
                                                 Стоїть  зима  у  мене  на  порозі,
                                                 Вже  вкрила  коси  сріблом  сивина,
                                                 Та  не  лякають  і  вітри,  й  морози,
                                                 Лякає  те,  що  знову  йде  війна.
                                                 А  що  таке  війна  я  добре  знаю,
                                                 Приходить  вона  в  сни,  як  наяву,
                                                 Тривоги  й  болі  знову  відчуваю,
                                                 Ну  як  же  зупинити  цю  війну?..

                                                   Довгі  дороги  вже  я  подолала,
                                                   Та  світять  мені  сонце  і  зірки.
                                                   І  повість  я  свою  не  дописала,
                                                   Хоч  вже  за  обрій  котяться  роки.
                                                   Отож  пишу,  пишу,  як  вишиваю,
                                                   Свого  життя  вагомі  сторінки,
                                                   Дітей  і  внуків  завжди  виглядаю,
                                                   Джерельно-чисті  лагідні  струмки.

                                                     Живу  одна,  роздумую,  читаю,
                                                     Пишу  казки,  вірші,пісні,
                                                     І  насолоджуюсь  поезією  й  піснями,
                                                     Хоча  думки  й  реалії  сумні...
                                                     Може  й  не  все  я  встигну  написати,
                                                     Війна  на  Сході  душу  обпіка...
                                                     Та  хочу  я  онукам  передати-
                                                     Наснагу  й  велич  кожного  рядка...

                                                     І  нехай  осінь  вишиває  клени:
                                                     Багряні,  жовті,  золоті...
                                                     Ще  будуть  ранки  свіжі  і  рожеві,
                                                     А  ночі  й  дні  спокійні  і  ясні!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924984
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2021
автор: геометрія