Вже серпень погладжував вуса пшеничні
Й копицю чуприни під брилем ховав,
А квіти кулясті, мов підситки, звично
Лише почали розквітання дива.
Я ближче підходжу підслухати говір
Подільський, сільський—аж пронизує дрож—
Втаїли голівки в гофрований комір
За модою стильних іспанських вельмож.
Червоні, бузкові, рожеві жоржини,
Вам личить барвиста розкішна фреза.
У непогодь першу ви тільки змужніли,
Бо вересень стійкістю оперезав.
Ну, що ж. Ці квітки не предмет лихоманки,
Та зустрічі з ними приємні завжди.
Нам стали своїми давно мексиканки,
Їх в лона, як рідних, приймають сади.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2021
автор: Valentyna_S