Я не хочу вас більше стрічати,
Бо серце вільне зможу втрачати.
І не хочеться ні жити, ні жадати
На край світу злетіти і нікого не знати.
Тай зустріти там зорі-світлини,
Щоб в серці не гасла свіча України.
Ой, Зоре ясна, засвіти сузір'ям,
Щоб в моїх думах не було зневір'я:
Що народ мій мудрий та зрячий,
Ніби тихий в житті, а в ділах гарячий.
Він уже досяг побідну вершину,
Чому ж на жертовник віддали Україну.
І знову вірите ви чужому, чи “брату”,
Що вас не погублять, ні вашу хату.
Забули про Рід свій подбати.
А хто ж буде вами керувати?
Чи зможуть сини простити,
Як ми губим Неньку, чужі зможуть жити.
Хто жити буде в Україні, хто буде співати,
Коли хочуть Українці від Ковід вмирати.
Виїжджати за границю і там краще жити,
А залишиться бідоха щоб чужих любити,
Тай захочуть їх за керівників мати,
Щоб могли Україною вільно керувати.
2021р. Серпень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2021
автор: Сокол