Ані з очей…

Ані  з  очей,  ані  з  безглуздих  слів
не  зі́п'є  день  зчервивленого  меду.
Не  вмію  я  ставати  до  кутів,
а,  може,  й  треба,  Боже,  може,  й  треба.

Ані  із  шаф,  ані  шашливих  скринь
не  стане  дрантя  згойненим  убйором.
Остинь,  душе  моя,  пора  уже,  остинь
змагати  щораз  підоймити    гори.

Якщо  стіна  тобі  стає  навстріч,
якщо  на  ній  ні  образів,  ні  чуда,
то,  певно,  ніч  заходить,  глупа  ніч,
ота  -  така,  як  приводив  ще  Юда.

Веди  на  сповідь  слово,  як  козу,
що  заблукала  десь  у  листопаді,
і  вже  не  плач,  утри  собі  сльозу,
сльозам  твоїм  хіба  одвірки  раді.

Бо  ні  з  очей,  ані  нестримних  сліз
не  буде  завтра  золотавих  сходів.
Сідай,  душе  моя,  на  цей  старенький  віз
і  заколисуй  небо  -  те,  своє,  насподі...

24.08.21  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2021
автор: Леся Геник