Вона вже тут і ввічливо вважає
На всіх, хто не натішився теплом,
Так, ніби й дати точної не знає...
Лиш птах, зібравшись в даль, махне крилом
Й розкриє, видасть нам її присутність,
А сам гайне тепло наздоганять,
Пост-апокаліптичну вбивчу скрутність
До кращих пір десь там перечекать...
А ми тоді, прокинувшись в тривозі,
В путь проведемо поглядом птаство
Й зустрінемо оту, що на порозі,
Примиримось, приймем її єство.
Підкупимося затишком, красою,
Дарами її щедрими — як є!..
Вона ж поверх дерев пройде з косою
І торби свої золотом наб'є.
У всього є ціна і своя плата.
За спекою закрались холоди...
Ми маєм вибір зовсім не багатий,
Окрім посіять-пожинать плоди...
То ж вона тут, це важко не помітить,
Зробити вигляд, що її нема.
Усе рясніше листопадом смітить,
Вступає в силу, доки не зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2021
автор: Ніколя Петрович