Завжди б залишатися
в тіні долонь,
що дашком над головою;
в тіні
ілюзії захисту, захищеності.
Стояти отак
під палючим сонцем
полудня байдужості,
доки не стерпнуть руки,
доки не виросте інша тінь —
більша —
здатна зжерти більший
шмат осоння;
доки чиєсь сонце
не зашпонтається
об моє сподівання,
об втому нерухомості й
безвітря думок;
доки вечір
не перетворить сонця
на місяці,
а опіки стануть
майже непомітними.
Я спала,
а дощ заливав мені очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2021
автор: Сніг_на_голову