Я тебя обожаю, боже, я тебя обожаю.
Это твоё умение радостно говорить о наихудшем.
Эта твоя способность заставлять сильных людей
вспоминать о собственной слабости,
искусство делать всех беззащитными
перед искренностью.
Обожаю твою усталость,
заставляющую нас успокаивать друг друга,
обожаю твою лёгкую иронию учителя,
который знает, что большинство учеников, оставив
класс, никогда в жизни не воспользуется
ни одной из математических формул.
Обожаю твоё отсутствие, которое давно
никого не беспокоит.
Обожаю эту разлитость света в утреннем воздухе,
эти наши попытки трактовать речь деревьев,
эту нашу влюблённость в возрождение листвы,
эту нашу упорную науку выбрасывания камней
из речного русла,
его углубления,
укрепления берегов.
Приручать свет, прижимать к груди
сгустки темноты, в надежде на то,
что они засветятся изнутри огнём,
о котором ты всё время говоришь.
Обожаю, боже, твои институции,
твою церковь, что держится на нашем нежелании
признать, что ты не существуешь.
Обожаю твоих святителей, которые
проходят по волнам европейских рек,
как цирковые артисты по битому стеклу,
святителей, которые, обучая смирению,
на самом деле обучили нас поэзии.
Страх, как сюжет, записанный в книгу.
Прощение, что можно воплотить в слова
благодаря евангелистам.
Обожаю тебя за твою неубедительность.
Горит солнце над обречённым городом.
Горит солнце, стоят пророки.
Оплакивают город, что борется и не сдаётся.
Оплакивают город, исполненный мужества.
Плачут и не понимают –
откуда столько любви у тех,
кого никогда не любили.
(Перевод с украинского)
----------------------------
+ + +
Я тебе обожнюю, боже, я тебе обожнюю.
Це твоє вміння радісно говорити про найгірше.
Ця твоя здатність примушувати сильних людей
згадувати про власну слабкість,
мистецтво робити всіх беззахисними
перед відвертістю.
Я обожнюю твою втому,
яка спонукає нас втішати одне одного,
обожнюю твою легку іронію вчителя,
який знає, що більшість учнів, покинувши
клас, ніколи в житті не скористається
жодною з математичних формул.
Обожнюю твою відсутність, яка давно
нікого не бентежить.
Я обожнюю цю розлитість світла в ранковому повітрі,
ці наші спроби трактувати мову дерев,
цю нашу закоханість у відродження листя,
цю нашу вперту науку викидання каміння
з річкового русла,
поглиблення річища,
кріплення берегів.
Приручення світу, пригортання до грудей
згустків темряви, в сподіванні на те,
що вони освітяться зсередини вогнем,
про який ти весь час говориш.
Я обожнюю, боже, твої інституції,
твою церкву, яка тримається на нашому небажанні
визнати, що тебе не існує.
Обожнюю твоїх святителів, які
проходять хвилями європейських річок,
наче циркові артисти битим склом,
святителів, які, навчаючи покори,
насправді навчили нас поезії.
Страх, мов сюжет, записаний в книгу.
Прощення, яке можна ословити
завдяки євангелістам.
Я обожнюю тебе за твою непереконливість.
Горить сонце над приреченим містом.
Горить сонце, стоять пророки.
Оплакують місто, яке бореться і не здається.
Оплакують місто, наповнене мужністю.
Плачуть і не розуміють –
звідки стільки любові в тих,
кого ніколи не любили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923395
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.08.2021
автор: Станислав Бельский