[i]Не зупинити вже мене нічим.
Летіла чайкою між хвиль щодуху.
А свіжий вітер бризки в мене дмухав,
Немов мене розсудливості вчив.[/i]
Та що мені, замріяній, вітри?
Коли кохання розлилося морем.
Запал нестримний, світлий, неозорий,
Бурхливим злетом юну покорив.
[i]Немов до Сонця піднімусь чимдуж,
Цнотливокрила... розімкну обійми.
Дзвенить в повітрі потяг рідних душ –
Та це – лиш сон, а наяву – не мій Ви…[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2021
автор: Білоозерянська Чайка