я їду не швидше, та обганяю,
бо тримаюся ближче до краю.
спалюю за тиждень мішок тютюну,
випиваю відро горілки.
коли пересохне криниця моїх страхів,
тоді пересохне й криниця
моїх невичерпних сліз.
ми сказали добраніч сонцю,
й поїхали на прогулянку.
я ще хотів покликати всі небесні зірки,
але ти сказала добраніч і їм,
і світ перестав обертатися.
навіщо ми боремося, за що сперечаємося?
хіба ти не знаєш, що в цій ризикованій грі
програють зазвичай обоє,
й ніхто з нас нічого не виграє?
зате, якщо ти поступишся, вчиниш вельми розумно,
бо й я тоді поступлюся, й навіть заплачу з жалю.
– ба ні, вже не заплачу: дуже й занадто пізно.
коли тобі здаються необхідними
речі, котрих не маєш, –
ні, речі котрих не хочеш, –
ні, речі, котрі володіють твоїми бажаннями,
– коли вже голка в твоїй руці,
і ти зосереджено цілишся,
мов снайпер у серце ворога,
в точку свого пожадання, ти почуваєшся так,
ніби тебе вже готове прийняти небо. –
раптом з'являєшся ти, й знов мене упереджуєш,
бо ти мене збила з плигу пострілом з дробовика!
залиш мене тут мовчки спливати кров'ю:
я помру, бо я хочу померти з жалю:
з жалю до себе, й до тебе –
з жалю до нас обох
too late for tears, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=pYpPYVuYuOY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922776
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2021
автор: mayadeva