[i]Співає, трель виводячи,
Вівсянка на межі.
Цвіркун стрекоче сонячну
На стежечці-вужі.[/i]
Голубить сонце доню хай –
Селом йде навпрошки.
Повсюди, в колір соняха,
І стріхи, і стіжки.
[i]Голівки, вкриті золотом,
Спираються на тин.
Тут пахнуть медом, солодом
Замріяні хати.[/i]
Зустріне щемом вулиця,
В ній мальви, як вогонь.
До хати сонях тулиться –
З дитинства він, либонь.
[i]Зворушливо покотиться
Сльозина по щоці,
Про батьківщину ода ця –
Її лишу дочці.[/i]
Візьму я настрій сонячний,
Любов йому додам.
Цінуй це місце, донечко,
Тепло свого гнізда.
[i]Бо не пізнали й досі ми
Селянський труд важкий.
Відчуй ногами босими,
Бабусині стежки.[/i]
Мов велетенський соняшник
Зірвався зі стебла,
Всіх зігріває сонечко –
Тепло мого села…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2021
автор: Білоозерянська Чайка