Стигла рум'яна призахідна цедра
пірнає в Труханівський ліс.
Потяг метро, мов прудка скалапендра,
минає Русанівський міст.
Небо й Дніпро — близнюки, що не б'ються,
на двох килимах з осоки.
Небо й Дніпро — два обернених блюдця.
Зі скла, глибини й висоти.
З берега зиркає вдалеч на кручі,
на золотокупольну брость
статний, високий, міцний підпоручник —
стрункий вартовий хмарочос.
В кремове, синє, багряне, зелене
пірнаю востаннє і... зась.
Тло, що назавжди вкарбується в мене —
вечірній дніпровський пейзаж.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2021
автор: Олександр Обрій