виправдовуйся, бреши, заплющуй очі,
коли ми кохаємося, – нічого не знай.
здери з мене шкіру, хай почнуться веселощі,
й я почую твій плач, що сягає до неба.
твої пальці малюють сліди чарівних казок,
ти розриваєш мені хребет, кохана.
твої губи – як шовк.
ця ніч була б просто темрявою,
якби ти її не освятила піснями твоєї мудрости.
прихилися до мене, зазирни в мій світ:
там, по правді, нічого: лиш ясно горять,
мов багаття на полі, тваринні інстинкти.
руки твої – оксамит. погамуй мою невситимість,
дай мені всесвіт, в котрому втіляться всі мої сни.
моє невтішне кохання знайде своє покликання
в тому, аби влаштувати рай
для всіх твоїх забаганок.
ще останній танок. ти сп'янила мене – дивися.
пригорнися ще ближче, дивися,
й здайся на милість закоханого.
о, мій світ – це, можливо, пекло
всіх людських пороків та нелюдських злочинів.
деякі речі – нестерпні. їх краще сховати глибоко,
й ніколи про них не згадувати.
мій сором, мій біль, мій гріх –
дам тобі їх відчути,
й зрозумієш: я – непрощенний.
я нещасний! я – сатана
hunting humans, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=EmmgpEy8Usc
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2021
автор: mayadeva