Мабуть, душею також вже старію,
Бо струни в серці затихаюче-сумні,
Спішить не варто – я це розумію,
Але в душі турботи зовсім не земні…
На жаль, не можу душу розбудити,
Старечо-сиву, що заснула у мені,
Бо вже не здатна навіть полюбити,
Щоб окриляти помисли в журбі…
Вже посивіли мої мрії та бажання,
Немов жебрачка, в Бога молю сил,
Душевні щоб забрав мої страждання,
Але взамін за це нічого не просив…
Нема косметики, щоб душу відновити,
Хірурги навіть не усунуть з неї ран,
Де шрами, мов життя мого кредити,
Глибоко в’їлись, як розбитий жбан…
Так вірилось – душа моя безсмертна…
Зламалась доля, то ж її покрила сивина,
Моя реальність, що болюча і нестерпна,
До старості, на жаль, і душу довела…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
18.08.2021
PS: хто придумав тут цей дурний ЛІМІТ - що лише 2 твори за добу маєш право публікувати?!!!
виходить однаково можна публікувати і тим, хто раз в місяць напише...а якщо мені написалось 3-4 твори за добу то "STOP!", як посміла душа твоя аж стільки наговорити??? НЕ БІШЕ 2-х!! як колись при совєтах НЕ БІЛЬШЕ 2-х БУХАНОК ХЛІБА В ОДНІ РУКИ, чи що???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2021
автор: Lilafea