Бо немає у світі ціннішого

Тихий  вечір  навис  несподівано
І  вмостився,  як  кицька,  на  плечі…
Поплелися  б  розмови  мереживом,
Але,  чомусь,  вони  недоречні…

Що  ті  слова  –  від  них  пусткою  віє,
Що  розмови  –  одні  лиш  обіцянки…
Як  хатинки,  що  в  селах  залишені...
То  чи  варто  трусити  повітря,

Коли  душі  якісь,  мов  обвітрені?
Й  просякнуті  димом  і  порохом
Того  краю,  котрий  стогне  від  болю,  
Де  вороння  кружляє  ворохом...

І  не  видно  кінця  гіркій  долі…  
В  чім  завада  нам  бути  людиною?  
Не  цуратися  всього  людського,
Дорожити  майбутньою  дниною,

Берегти,  як  малятко  в    сповиточку,
Нашу  землю  –  ніжну  і  раниму,
Бо    немає  у  світі  ціннішого,
Ніж  єдине  життя  у  людини…                            
                                                                                                     В.Ф.  -  05.08.  2021

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2021
автор: Веселенька Дачниця