***
Серпневі світанки все більше нагадують сепію.
Розсипане світло у сонному листі спочило.
Коли відлітаємо? – скоро вже вересень, лебедю.
Загуслі меди переповнили сховки вощинні.
Пора листопаду буває настільки тужливою,
що сум виростає сопілкою злету на південь.
Ступити на кригу, – ставати слабкими – наживою.
Коли відлітаємо? – скоро вже вересень, рідний.
Трилисником літо моє догорає. У неводі
космічних доріг засинає зоря серпанкова.
Коли відлітаємо? – скоро вже вересень, лебедю.
Серпом прогинається овид,–
мов щастя підкова.
Фото авторки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2021
автор: Надія Позняк