Нарешті Сокіл
Випустив на волю Сонце
І промені прорвали ніч на день,
Туман цілує русло Смотрич річки,
Гора Оксан у коси заплітає стрічки,
А у моє віконце
Вривається сучасний світ людей.
Останній раз вже пугач з ночі ойкнув,
Стріпнулась, з куща злетіла Сойка,
Тихенько колодязний журавель рипів,
Скрипів під гору циківську
Навалений зерна мішками віз,
Натужно фуркалися коні,
То родич, дядько,
в Цикову зерно повіз,
Бо мав заказ вже на сьогодні.
Сусідські в стадо зібрались коро́ви,
Такі охайні, кольорові,..
Куди ж податись на гульбу,
Кругом розмаї трав здорових,
І побрели у ліс, послухали рябу.
Закоханий назавжди я, навіки,
У ранні карачківські ранки,
Хоч кращими лише цілунки
Моєї дівчини - карачківчанки,..
Зізнаюсь, що не маю
за неї кращої коханки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2021
автор: Ivan Kushnir-Adeline