Ранок видався так собі. Хоча це певно через вчорашній вечір. Соня знову включила режим принцеси і весь вечір виносила мені мозок. То я думаю про щось інше коли з нею, то відписую на її повідомлення через п’ять годин після отримання. Потім перейшла до основних обвинувачень. Буцім – то я із нею заради сексу і нічого окрім нього мене не цікавить. Потім раптово почала мене цілувати, а коли я розпалився і почав потихеньку стягувати із неї світшот і братися до грудей, раптово заволала:
- От бачиш – бачиш, я ж казала, що усе заради сексу…
Я мирно сидів на дивані і гортав сторіс у ФБ поки вона казилася, лише мигцем кидав на неї погляд. В кінці – кінців вона грюкнула дверми і поїхала додому. Не відповіла на моє повідомлення і прийняла виклик на мобільний.
Я ліг спати. Сон не брав, а потім сусідський хаскі, пам’яттю поколінь пригадував простори Арктики, великий круглий місяць на темному небі і до самого ранку співав йому чи то оди чи прокляття. У короткі проміжки тиші я рвучко провалювався в сон і під перші його завивання прокидався.
У висновку не виспався і з ліжка піднявся із твердою думкою міняти квартиру, де першою вимогою буде відсутність собак породи хаскі у сусідів.
У барі було все добре. Я приймав зміну на три дні і був неабияк радий цьому. Все ж сидіти вдома, так би мовити відпочивати, я не міг. І так як інших особливих занять у мене не було окрім курсів англійської три рази у тиждень, то дні без роботи я тинявся містом, проводив час із норовливою Сонею, або планував розпочати займатися чимось додатковим до основної роботи. Правда, далі планування зайнятися чимось додатковим поки не дійшло.
По відкриттю лише поодинокі відвідувачі купували на винос каву чи заходили випити по келиху пиву, так би мовити поправити здоров’я після вчорашнього. Тому я відразу звернув увагу на тих двох. Аж надто разючий дисонанс викликали їхні постаті. Один виглядав ну точно як мокра курка - жирне вилося, поношений одяг, з вигляду дуже втомлений і точно що з міцного перепою. Інший до міри вгодований, рум’янощокий, можна сміливо його назвати здорованем, тоді як того іншого миршавим. Вони радо увійшли до бару, особливо миршавий. Він дзигою обертався навкруг здорованя, заглядав тому в очі та весь час торохкотів без угаву. Коли вони увійшли в бар здоровань вказав на найближчий столик до барної стійки для миршавого. Той всівся і оглянувся навкруг. На обличчі не було жодних емоцій від побаченого інтер’єру справжнього ірландського пабу. Я думаю, що таким як він без різниці інтер’єри, він очікував того, на що так сильно сподівався – випивки.
- Друже, пиво на розлив, яке там є? – запитав здоровань діловим, трохи власним тоном.
- Карсберг, Будвайзер, крафтові сорти…
- Найдешевше, - перебив мене,- горілки сто найдешевшої і одне американо з молоком, усе почув? – запитав у мене.
- Так.
- А і ще, якийсь бутик або два дай…
- Зробимо,- відповів я завчено і з завченою посмішкою ранкового бармена.
Я наливав пиво, воно дрібною піною стікало на дно кухля і у ту мить миршавий був повністю зосереджений на цьому процесі. Він навіть відсунувся трішки у бік, щоб постать здорованя не заважала йому споглядати цей пивний водоспад. На його обличчі було захоплення і очікування того моменту коли він повністю порине у смак пива.
Повний кухоль поставив на піднос, склянку горілки, два бутика із баликом, і американо, окремо молоко. За хвилинку виставляю їм на стіл. На кухель пива зосереджено дивиться миршавий і у своїй затьмареній свідомості уже відчуває його смак.
- Ще щось? – і завчена посмішка.
- Ні дякую, порахуйте,- вимовив здоровань.
Я відступив до стійки на крок і повернувся щоб подивитися на миршавого, який із заплющеними очима і просвітленим виразом обличчя відірвав келих від свого рота. Він виглядав ніби прадавній філософ, що віднайшов істину чи людина, яка закінчила справу свого життя. Він оживав, його колір обличчя набирав кольору, а очі змісту, уста розтягнулися у посмішці задоволення.
- Ого - го, ото вже догодив ти мені Віталік, ото догодив,- задоволено промовив до здорованя.
Здоровань Віталік зневажливо махнув рукою, ніби та що там, пригощайся.
Далі миршавий взяв стопку горілки і випив половину.
- Ехг, - щось типу цього видихнув, трішки скривився і вкусив півбутера і знову надпив пива,- життя продовжується,- вимовив потім.
Віталій у ту мить щось клацав у смартфоні.
- Віталік, ну ти мужик, справжній однокласник,- знову нахвалював миршавий здорованя, - ну що там, як там наші поживають?
- Та я не часто буваю в селі, так на Різдво заїду, на Пасху, на провідну неділю не завжди, а так справи, сім’я, дитина, робота. Знаю, що Колька Чорний у Польщі батрачить, Нінель Панасова в Італії жопи італійцям витирає, ніхто так особливо нічого… Хтось на фермера місцевого працює, Тома і Петро у школі – вчителі, блін, таке…
- А ясно, я теж давно не був у селі, треба буде з’їздити…
- Ну ти ж відсидів здається,- запитав здоровань.
- Ну так, два з половиною відкрутив, - вимовив миршавий не мигнувши оком.
- Де сидів?
- На Полтавщині, та нормально, попався, блін, мусиш гнути,- відповів миршавий.
На цей момент він уже допив горілку та випив третину пива і був добряче сп’янілий але разом із тим більш розкутий та впевнений.
- На зоні нормально! Я там не з мужиками тусувався і не з ворами. По серединці собі, спокійно, підробляв у деревообробці, не бідував.
- А коли вийшов? – запитав здоровань.
- Та з півроку уже, точно півроку.
- А де живеш?
- Та тут неподалік, подругу знайшов, страшна як трясця, але де ж діватися, а у неї у гуртожитку кімната. Ще до зони з нею познайомився, а вийшов ну куди, в село - ні копійки, мати каже не їдь, не сором перед людьми, ну прийшов до неї, а та в обійми, каже мій, не відпущу нікуди…, баба, що тут скажеш.
- Ну чого зразу баба, любов, вона знаєш…,- промовив здоровань.
- Та то спочатку любов, а далі нема грошей, комуналка, жрачка, випивка. Я ж думав зав’яжу із бухлом, на зоні ні – ні, ні грама. Не було та й і не хотів, відвик ніби. А тут вона, давай за приїзд, тарарам, пурумпумпум, далі мене в ліжко, а я ж звір за два з половиною то протяги, там її обходив ледь жива, а їй то за сорок вже,- зареготав задоволено миршавий.
- То ж ніби добре все,- промовив здоровань усміхаючись.
- Добре то добре, - продовжив свою плутану розмову той,- далі кинувся роботу шукати, треба ж і її годувати, жити за щось, а тут галяк, ну повний нуль, зразу діагноз ЗЕК - пішов лісом, нема тобі роботи, а як є, то вже так вломувать треба, та за такі копійки, що жах, ну я і…
- Що і…? – зацікавився здоровань після хвилинної паузи миршавого, який став сумніший.
- …і зателефонував до одного дружка, до другого, туди – сюди, чи є робота яка? Тобі, братан, є – підтягуйся, - вимовив миршавий,- сам знаєш яка робота для ЗЕКа, коли нема роботи, от і…
Поступова у барі з’являлися відвідувачі. Я робив видачу їхніх замовлень і не мав змоги чути, що саме робив миршавий. Коли я повернувся, здоровань щось писав у смартфоні.
- … ну я і тягну за ту дорогу сумку, а вона кричить, пищить, аж волає, я і вцідив у морду, вона впала…,- промовив миршавий.
- Ей, друже,- окликнув мене здоровань,- ще пиво одне, теж саме, а сотку будеш? – запитав у миршавого, той ствердно покивав.
Я налив замовлення, а миршавий притишено продовжив.
- …забрав сумку і біжу дворами, якийсь ув’язався за мною, я вскочив у будову, став за стіною, ніж дістав, той герой побачив і до мене, ну я і пирнув, той на коліно став, за бік вхопився, бачу капає крізь пальці, я втікати, ну а що було робити Віталік, що робити, коли ти нікому не потрібен,- по – філософському закінчив миршавий.
- М – да, - протягнув здоровань, - не легко тобі прийшлося, таке життя бачиш, що кому, ну ти пий – пий…
- Тільки ти ж нікому, ага, ні слова, - промовив миршавий,- я так тобі, як однокласнику, пам’ятаєш наше 11 – Б, які орли були, який випускний гуляли веселий, сонце зустрічали на озері, ех усе було попереду, усе життя…
У цю мить у бар зайшло два чоловіка міцної статури і направилися прямо до столу, де сидів здоровань і миршавий. Один сів з боку миршавого, другий до здорованя.
Миршавий п’яно усміхався і привітно дивився на прибулих хлопців. У його руках була розім’ята цигарка, він саме збирався перекурити після очікуваного полегшення на організм від впливу алкоголю.
- Друзі твої, Віталік?
- Ех, Юра, Юра, - промовив здоровань до миршавого,- непоганий ти був хлопець у школі, чого ж так воно по життю пішло? Не знаєш? – запитав у того, що сів поряд нього.
- Не скажу, не знаю, - похитав головою той.
- Юра, - звернувся здоровань до миршавого, - ти я так зрозумів не знав, що я у поліції працюю, старший слідчий карного розшуку, ти заарештований, ми тебе за тут сумочку і того, як ти кажеш, героя, уже чотири місяця ловимо, ніяких зачіпок не було, жодних. А тут сам у руки…
- Ах ти ж *** Віталік,- лише промовив миршавий Юра,- який був слизняк у школі такий і лишився…
Його п’яне обличчя набуло виразу зневаги і гидливості. Він впритул дивився на здорованя, ледь усміхаючись.
- Медаль получиш, *** – запитав у здорованя,- за друга дитинства, а ти про мене подумав, як я вийшов, ваша ця держава подумала, а нас же таких тисячі, як жити, га, скажеш, ні?
- Не знаю,- різко відповів здоровань.
Потім поліцейські піднялися з-за столу і запропонували піднятися миршавому.
- Віталік, хоч пиво можна доп’ю.
- Так – так, пиво допий,- тяжко видихнув здоровань.
- А той, ну що я його пирнув – живий?
- Живий,- відповів здоровань.
Обличчя миршавого не змінилося, не з’явилося на ньому ні радості ні суму від цієї інформації.
Звук кайданок, що закрилися на зап’ястях миршавого, луною пішов пустим залом бару. Я поставив на піднос порожній посуд з- під напоїв. На чеку рахунка лежали гроші. Здоровань не лишив на чай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Андрій Толіч