Підкуплений підступним Білом Ґейтсом,
чіпований упоперек і вздовж,
ховаючи в кашкеті кіпу й пейси,
"штовхаю" вакцинацію як ЗОЖ.
Обріс, немов перевертень, волоссям.
В нутрі моїм ворушиться "Чужий".
Людиськи спантеличено голосять:
"Рятуйте! Прокаже́ний! Стережись!"
Тож множу пропаганду і проказу.
Людей, мов котенят сліпих, веду
на бійню... Юрби хрестяться і кажуть:
"Чортяка!", "Свят, свят, свят!", "Ґарі в аду!"
Вколовся і, як мінімум, — безплідний.
Щодня мене... то хочуть поховать,
то вписують сміливо в інваліди,
вдягають в білі капці і халат.
А інші — сенсаційні ширять кадри,
де, грізно настовбурчивши хвоста,
я шкірюся в подобі чупакабри.
Така у мене доля непроста...
На кого завтра ще мене оберне
вакцина зла?.. Куди дивився МОЗ?
Наївним був, коли колов "модерну",
і модернізувавсь. Тепер я — монстр.
Тепер у мене зрушення по фазі:
хвороба, як відомо, — не нова.
Удруге я вколов ядучий "пфайзер".
Утретє — сатану-коронавак.
Отак тепер гуляю сам по со́бі.
На місяць скавулю, чаклун, відьмак,
питаючи себе: то хто з нас зомбі —
все ж Я, чи стадо вкурвлених макак?
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922009
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Олександр Обрій