Щось повзе по стіни вертикалі,
неначе по скелі безстрашно-дурний
альпініст,
зупиняється згодом і
зависає на стелі
якраз над моїми очима,
насипає в зіниці графітного пилу
останків зітлілого дня,
в повен ріст
розгинає хребет –
гіпоксія вітає мене
з новим опівнічним почином.
Є чотири кути – то хребти,
по яких мені дертися вгору,
аби стало сил.
Та з північного боку без шансів:
зірвуся — ніч сьома найважча,
всюди обриви.
І ступаю в темряву люту непевно,
спорядження кепське –
тільки думок масив,
але ти
розсуваєш гардини,
цілуєш мене в чоло,
створюєш восьме диво.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Сніг_на_голову