На мізинчику літа засонцилось пижмо.
Деревіями блимають «відьмині кола».
Солов’їв кличе далеч. Замислились крижні.
До осель підступає криве видноколо.
У садки підкрадається в померки осінь
Й шлях до вирію стеле листками черешні.
Як застуджено дишуть поля безколосі…
Певно, мариться літу: вовтузяться оси
На жнивами оголених спинах сердешних.
Як розхитаний човен, розсвіт зозулястий.
Досі серпень до праці не втратив оскоми,
Ще у звіті його обнадійливі коми…
А в моїм: вже шляхів не здолаю шпичастість.
Хай би тільки душа не піддалась утомі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921775
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2021
автор: Valentyna_S