коли пам'ять спить
з заплющеними очима
як ліниве чудовисько
час від часу
навпомацки торкаючись лапою
випадкових розкиданих
навколо речей
я стою перед нею
розгубленою
маленькою дівчинкою
яка заблукала у власному домі
серед рідних людей
і не впізнаю нікого
коли потвора
ліниво позіхає і
розплющує одне око
я біжу до найближчої шухляди і
вихапую все те
що зможу згадати
квапливо напихаю в усі можливі
кишені
закидую за пазуху светра і
йду до людей
дорогою предмети губляться
дрібніші висипаються купками
більші випадають по одному
ось вона стежинка для пам'яті
ось вони крихти солодких спогадів
що за ними
чудовисько
знову наздожене мене
знайде де б не сховалась
увечері ж воно спатиме
біля мого ліжка сите і вдоволене
а в мене
знову
скрізь порожньо
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921765
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2021
автор: Сніг_на_голову