Ой, висить Байда та й гадає,
Та на свого джуру та й споглядає,
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Пісня про Байду
Він розтанув у пісенній димці,
У густих лісах літератури.
Чи ж його забули Українці?
Байди молодесенького джуру.
Ми клянемо, ледь не щохвилини,
Зрадників, ворожих посіпак,
Та невже ж не треба Україні
Цей юнак, а може і хлопчак?
Розумів він, що мабуть, загине,
Ще й зазнавши нестерпимих мук,
Бачу серцем, як стрункий хлопчина
Подає герою вірний лук.
І регочуть турки без упину
Регіт пекла корчить їх тіла,
Ще султан живий под. Балдахіном,
Та вже скоро полетить стріла.
Хтось всміхнеться: «це ж епічний образ,
Та й із гаку не стріляв козак ».
Так у тім то й справа, люди добрі.
Кожне слово тут не просто так..
І співала дідова бандура
І про Байду славного й про джуру.
Кожен час плекає власну ланку…
Знов до нас йдемо через віки.
Бач, султани, ще й у вишиванках,
Вішають народ свій на гаки.
Грізний час. Час болю та спокути.
І брехні страшної водограй.
Як не можеш Байдою сам бути,
То стрілу і лук йому подай.
Знов регоче нечесть у Стамбулі,
Чорний вітер гонить за межу…
Ще душа та воля не поснули,
Я для Байди стріли збережу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2021
автор: Евгений Познанский