***
Задумався...
Я не знаю,
Чи є хороші родичі --
В тих,
Кого кинули батьки,
Чи вони виросли без них --
Одні..?
Думаю...
Я також не святий
І... десь росли мої діти --
Без мене..,
Або в чиїсь сім'ї...
Десь виросли мої діти --
Сини і дочки..,
Яких я не знаю,
Або знаю,..
Але не спілкуюся,
Бо...
Не потрібно травмувати
Дітей --
Ніколи..,
Коли вони не задаються
Питанням --
Може десь є мій тато,
Якого я ніколи не бачив,..
Але я би хотів почути його --
Почути ту причину,
Якою він не був поруч
Зі мною...
Не був тоді,
Коли я його потребував,
Як опору та настанову
Життя...
І от -- таке воно...
Як виправдатися перед
Ними --
Тими своїми дітьми,
Коли ти мав надто великі
Свої проблеми,
Якими міг їх знищити,
Або довести до ненависті,
Чи огиди,..
Або ж до крайності
Себе і всіх в дійсному
Тому,
Яке вбивало святе..?
Нема виправдання --
Нема і не буде..,
Бо і їх життя -- не мед
Та має
Свої камені спотикання,
Щоби вони, колись,
Спізнали одно --
Всі ми маємо свій шлях
Випробування
У цій школі життя
І...
Ніхто за нас її не пройде,
Як мінне поле,
А чи то,
Що становить наше,
Просте,
Людське розуміння
Людяності самоповаги
Та пожертви,
Якими кожен має
Щось подібне, колись --
Втратами болю свого
Серця,
Як шлях Долі-Дайви,
Пройти...
--------------------------------------------
04.08.2021; Paris (А / a)
=======================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921692
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2021
автор: Катинський Орест