Лише б не поверталися вітри,
які Вас знову приженуть до мене
і зафарбують небо у зелене,
й наллють чогось жагучого у вени,
і змусять говорити Вам на ти.
Лише б не стріти знов того дощу,
що зблизить наші дихання і руки,
і скопіює точно серця стукіт,
слова заглушить в тому перегуку:
– Іди нарешті! – Ні, не відпущу!
Лише б той самий місяць не впіймав
у коло магії тремкого диво-злету,
коли дахи високі й парапети
відходять за межу суцільно стерту
й немає недосяжного, нема.
Лише б не чути злої тишини,
яка на шиї в'яже жмут чекання,
вимучує у смертному бажанні
побачити Вас знову – знов востаннє,
торкнутися кохання і вини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2021
автор: Сніг_на_голову