я був, як завжди, в доброму гуморі,
хоч і забув постукати по дереві.
і ось вона, як завжди, несподівана:
смикати за носа й наминати вуха.
сьогодні – особливо любо поглянути,
як вона ходить, як пританцьовує
та декламує вергілія, розмахуючи руками.
не можна відвести очей –
як же я можу зникнути?
як я можу втекти
від моєї щасливої зірки?
о, вона ясна й яскрава, аж сліпуча!
я занадто чутливий до світла,
я занадто чутливий до неї,
я занадто її кохаю.
я міг би дозволити їй зловити мене руками,
а потім – не уявляю, що ти робитимеш потім.
я мав би піднестися високо,
й споглядати це все, мов кіно,
де вона по-небесному вірить в кохання,
а він – по-земному догоджає цій вірі.
ось вона стукає в двері. моє серце відповідає.
в моїй голові розгорнулася віялом
тисяча образів імовірних світів,
що найгірший з-посеред них –
той, де вона впаде
заради все того самого омріяного кохання.
вона не казала, що прийде,
вона нічого не каже,
та я чутливий до неї:
я занадто чутливий до світла.
моя щаслива зірка – вона ласкава до мене,
та коли вона схоче впасти,
вдарить мене на смерть.
мушу остерігатися. може, мені втекти?
– вже думав про це, й щоразу
відкидаю цю мудру думку:
я – чутливий до світла,
й коли щось піде не так,
встигну її розглянути знов,
і тоді вже, напевно, знайду
якийсь несподіваний вихід
sensitive to light, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=3fUfQFR8R38
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921305
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2021
автор: mayadeva