Вранці на дорозі я
Жіночку зустріла.
Усміхається здаля
Простодушно мила.
«Не пригадуєш хіба?
Ми ж – давно знайомі!» -
Здавлює слизька ганьба
В погляді німому.
«У лікарні де́ колись
Ти перебувала?»–
Обіймає аж до сліз
З непоборним шалом.
Стетеріло п’ять хвилин
Пам’ять ворушила,
Вигрібала зі щілин
Спогади щосили.
«Та було якось…» – «Отож!
Я – та медсестричка,
Що біля недужих лож
Упадала вічно,
А тепер – сама, як перст,
Маму поховала,
Зайвою урешті-решт
Стала для загалу».
І не пройдеш тихо повз –
Ліками так пахло,
Сумнів хоч було й заповз, –
Відігнала нагло.
Від жалю́ я, наче віск,
Зовсім розім’якла,
І питаю: «Може чимсь?..
Як віддати дяку?»
Жінка зразу, не дурна,
Начебто подрузі,
Що – покинута жона,
Що за сином тужить,
І потрібна чимала
Сума – до зарізу:
Доля, мачуха презла,
Піднесла їй кризу.
Покрутилася, як вуж,
Свого домоглася,
Задоволена, чимдуж,
Шмат урвавши ласий,
Напустивши туману́,
Далі подалася,
Щоб таку ще не одну
Розвести на часі.
Виявляється, вона
Завітала в місто
Із таких же, як і я,
Замісити тісто.
Добре знають шахраї,
Як і чим ловити,
Статки мають чималі
Та від пуза ситі.
Це опісля, як голки,
Лізуть протиріччя:
В ошуканстві й мастаки
Плутаються вічно.
Час розвіює туман ,
Часто – надто пізно.
Попадеться на обман
Не всілякий, звісно.
Та як стрінуться такі
На шляху людині,
То вже й доводи палкі
Вбогого – безсилі.
Навіть, як запрагне хтось
Справді допомоги,
Зрине в пам’яті чогось
Приклад застороги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2021
автор: Оксана Дністран