Покайтесь, вперті! Як іще волати
До закоркованих єхидством вух?
Адже Сам Біг послав мене взивати
До вас, неначе до поснулих мух!
І знову будете тепер скавчати,
Що, буцім, Він не чує молитви?
Та скільки ж ще до вас, глухі, кричати?
Адже Його не чуєте це ви!
Попереджає Він через людину,
Щоб схаменулись з витівок своїх,
А ви поплутали Його із джином -
Щоб Він служив у справах ваших злих.
Та Він не джин і не чарівна рибка,
Щоб в забаганках догоджати вам.
Він є Господь – то ж чом стаєте дибки,
Противлячись Божественним словам?
Він вам наказує коритись Його волі
І не служити більше сатані,
Котрий завів у злидні та в неволю.
Хіба ж не бачите, що вже життя на дні?
То ж слухайтесь тоді, коли Він каже,
Як треба жити, і куди іти –
Щоб не потрапити під чобіт вражий
І щоб не знищували більше вас чорти!
Бо годі вже ганятися за вітром,
Довірившись улесливій брехні,
Котрі втокмачує диявол у макітри.
Отямтесь! Ви по шию вже в багні!
А якщо далі будете впиратись,
То потім не врятує вже ніхто.
То ж раджу нині за Христа хапатись –
І зійде благодать з небес за то.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2021
автор: ПВО