Ми як одружилися, гарні й молоді,
І хату купили ми в своєму селі...
Народились дітоньки в радості, й теплі...
Посадили вишеньку для них навесні...
Сповнелась хатинонька радістю й теплом,
Наші любі дітоньки ласкою й добром...
Усміхалось сонечко літом і весною...
Стукали в віконечко осінь із зимою...
Підростали дітоньки, й вишенька моя,
Висівала квітоньки біля хати я...
Хлюпотіло радістю в ті часи життя,
Не стрічалась з слабістю вся моя сім"я...
Біля хати вишеньки нові зацвіли,
Без горя і лишенька жили ми тоді...
Роки і дні в радості швидко відпливли,
Свіжі світлі парості, всміхались мені...
Дітки мої виросли, у містах живуть,
Біля хати квітоньки вже без них цвітуть...
В інший свііт полинув вже мій чоловік,
Я тут залишилася доживати вік...
Злітають швидесенько, як води, літа...
Постаріли вишеньки, а з ними і я...
Тишею сполохана, я живу одна,
Буваю усміхнена, а частіш сумна...
Розквітають квітоньки біля хати знов,
Їдуть внуки й дітоньки, радість і любов...
Мені з ними хороше завжди розмовлять,
Вони ж, ніби сонечка, вміють зігрівать...
Усе роблять весело і добре мені,
Потім за вечерею співаєм пісні...
Село і хатинонька, небо і земля,
Діти, внуки, вишеньки, в них доля моя!..
Добавляють радості і дзвінки від них,
Коли розмовляємо і вітер притих..
Діти, внуки, правнуки й вишеньки мої,
Вами я ще житиму, повірте мені!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2021
автор: геометрія