А всесвіт, він не без гумору,
Що сіяв, те жнеш.
Відраза, огида б’є струменем.
Врожаї без меж.
Молила, волала до ницості.
Губив ті слова.
Змирилася – мертві обітниці.
Я – в росах трава,
Що лагідно в ноги стелилася.
Така її роль.
Топтав. Тільки трави без ніжності
Збігають з неволь.
Пробачила. Тут не до гонору.
Тривога на спад.
А всесвіт таки не без гумору.
Всьому дає лад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920269
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2021
автор: Пісаренчиха