Зморений день падає ночі на прохолодні груди,
дихає парко і краде у неї свіжість,
палко торкає губами чола, що його остудить;
місяця, що на спині її пречорній, ніжить.
Всотує спрагло роси, що впали на вії-отави,
темряву п'є аж до білого і наостанок
втому гарячу залишить й обітницю нелукаву.
В грудях пречорних спекотно: народиться ранок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2021
автор: Сніг_на_голову