Славуто-діду, мій Дніпро
ти розкажи мені про дні,
коли кипить від спеки кров,
а прохолода — лиш при дні.
Її у думах ти сховав.
Горять при березі піски.
Ця путь буремна вікова...
Її не ділиш ти ні з ким.
Мартине, жалібно не квиль.
Лиш ти можливо чув, як нам
Дніпро шепоче... В плюскіт хвиль
вплелась незрима таїна...
Лиш ти, можливо, розбереш
правічне золото письма:
то на Дніпро від узбереж
лягла призахідна тасьма.
Що ж, Дніпре, всім наперекір
навчусь читать твої листи,
коли старенький осокір
прошелестить мені: лети...
© Сашко Обрій.
За участі Сергія Василюка* 😎💪
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2021
автор: Олександр Обрій