вітер пустелі охолодив мій мозок;
місяць на небі сяяв весело та глузливо.
я щойно виїхав з phoenix,
в повітрі вчувалася незрозуміла тривога.
таке відчуття, ніби хтось походив по моїй могилі,
– промовив я сам до себе, –
щось тут недобре коїться, sir.
так я покинув phoenix тієї недоброї ночі.
моя ряба кобила раділа: о, рідна пустеле!
над містом зависнув місяць, сяючи та глузуючи:
кобила біжить на південь, ящірки – витріщаються.
сам у нічній пустелі; зі мною – лиш квітка троянди;
сам уночі, я ніколи не повернуся додому.
а опліч – шолудивим чорним жеребцем
чорна примарна постать. звідки вона взялася?
вона лиш усміхається, й показує на небо,
немов натякаючи: там вже давно чекають.
я з тремтінням дивився з пустельного неба;
я кружляв і не міг піти: я дивився, як гине phoenix.
в політ! ми виходимо з міста вночі.
лети пліч-о-пліч з дияволом,
кидаючи, мов метеори, зловтішні погляди –
холодно спостерігати, як phoenix гине в вогні.
диявол обрав мене бути свідком його ненависти.
я бачив, як ті, що горіли внизу живцем,
шукають мене руками, щоб не дати мені втекти.
страшно вночі дивитися з темного неба пустелі,
як гине твій рідний phoenix. це – надзвичайно важко
night ride out of phoenix, ian gillan
https://www.youtube.com/watch?v=YErdAHz4PTA
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919531
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2021
автор: mayadeva