Піти.
Так тихо, як дерева ходять,
як дихають водою рибозвірі,
як птах злітає вперше, лиш по вірі,
й росте каміння без пихи
у льоді.
Забути.
Барву віч, розлитий голос,
що вихолостив вітер, стер вологу,
бо тамувала спрагу надто довго.
Пустити серце скуте
ген, за коло.
Побачити
нове можливе, обрій
розкроєний байдужістю надвоє.
Заплющення очей світів не гоїть.
На чатах дим –
вогню долоні добрі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2021
автор: Сніг_на_голову