Не торкатимусь більше зіниць тих,
що вміють по-справжньому бачити,
Варіації тиші
озвучую стопами й
мокрими крилами,
так важливе вимовчую,
наче вимочую в оцті незначення.
Нам не можна насправді знатись,
краще бути удавано милими.
Не розхитуй бо слів,
що дрімають на гойдалці думки
з минулого, –
пам'ятаєш про тих,
що тоді задихнулись
між нами й перинами,
що з того, що торкалося голими ними
і впевнено чулося? –
голоси наші брудно-сухі,
краще бути взаємостерильними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919164
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2021
автор: Сніг_на_голову