Я не ставлю хрестів на могилах своєї пам'яті,
не ношу парних квітів й до спогадів мертвих чужих –
розпізнати б сьогоднішніх івентів шуми і шамоти,
розгадати б прихований кашель й невтаєний пчих.
Просто зняти навушники, що ретранслюють ефіри
давніх друзів, знайомих, а, може, є навіть твої,
оголити плейліст аж до тиші, в якій завовтузяться звірі,
що зубами й хвостами вестимуть за мене бої.
Хай в цю мить десь успід проростатимуть сонячні ікла:
я ось, тут, дивний світе, вмирай у мені і мовчи!
Я до тебе крикливого так за століття й не звикла.
Умикається звук. Зупиняюся, далі йдучи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2021
автор: Сніг_на_голову