Смуга біла, смуга чорна,
Нам до них не привикать,
Перемелює, як жорна,
Не дає буває й спать...
А роки збігають швидко,
Не спинити їх ніяк...
Уже й скроні побіліли,
Про це знає нині всяк.
Смуга чорна, смуга біла,
І неспокій у душі...
Були зустрічі й весілля,
І сніги були, й дощі...
Смуги білі, смуги чорні,
Рівномірними були...
Їх змололи життя жорна,
Вже не видно білизни...
Білизна та стала сіра,
Чи то світ цей посірів?
Голова щось стала біла,
Чи то Бог нам так велів?..
В нас війна багато вкрала,
Й вірус б"є на всі боки...
І жорстока наша влада,
Додає нам всім біди...
Чорна все переборола,
Зникли вже білі сліди...
Заколдоване довкола,
І хоч смійся, хоч кричи...
Де ж ті смуги кольрові,
Їх шукали все життя...
Вже важкі наші дороги,
Добігають до кінця...
Десь в просвітках кольорові-
Смуги все - таки були...
Думки й мрії веселкові,-
Нас вперед завжди вели...
Ми боротися готові,
Щоб було все до пуття...
Просим в Бога ми здоров"я,
Щоби йти у майбуття...
Відженем усі тривоги,
В душах ми не маєм зла...
Переступим злі пороги,
Крок за кроком до тепла...
І повернем смуги білі,
Й кольрів ще додамо...
Хай зітліють смуги чорні,
Щастя не прогавимо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2021
автор: геометрія