Слова,
як гострі олівці.
Ведуть,
мов лезом,
по щоці
все вище й вище.
І знов
кудись,
на манівці.
У слів обірвані кінці
малюють тишу.
Слова
прозорі
неживі
обвисли
злом на тятиві
думок,
холоні.
Ледь чутним дотиком
криві залишать
болісний привіт,
прошиють скроні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2021
автор: Сніг_на_голову