Ми є завжди, тільки завтра нас буде трохи менше,
Ніж в позаторішню осінь – гострий ніж, що відрізає усе зайве.
З часом нічого не змінюється, бо завмерлий час
Є лише виявом відносної міри руху голих тіл,
Що давно перестали рухатися: рівномірно чи поривчасто,
Тихо чи голосно, швидко чи ще швидше. крапка.
Твоя балакуча сусідка померла минулого року, і тепер
Мені катастрофічно не вистачає з ким посваритися
біля твоїх замкнених дверей.
Деякі квіти вижили попри повну безвихідь у повний місяць
З повного розуму у нашому з ними неповному житті.
До речі, Дженерал Моторз непристойно довго був першим.
До речі, Берні Еклстоун через сорок років таки полишив Ф1.
Бездомна собака позавчора загризла хворого голуба,
І потім діти ще довго гралися сіро-блакитними пір’їнами.
На вулиці густий молочний туман. Здається, знову дощитиме.
Я візьму горщик із всохлими квітами і виставлю його під краплі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2021
автор: Павло Матюша