Не вимовить "Довбик" мокшанська щелепа,
У неї на першому складі — стовбняк.
Та в нашого хлопця та сама халепа,
Бо з рідною мовою в нього — ніяк.
Подівся де гонор козацький не знаю,
На рідній землі розмовляють хто як...
Російською смерть притаскали до Краю,
Тож це зрозуміти вже мав би козак.
Аж ні, розуміння приходить не зразу,
Чомусь толерують убивцям у нас.
Повзе Україною "братська" зараза
Та, досі, для рідної мови — не час.
Себе поважати навчіться нарешті,
Бо хто поважатиме вас у світах?..
В Парижі своя і, своя в Будапешті...
Лише в Україні — чужа на устах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2021
автор: Патара