Звіробій бо клала, і полин,
бузину стелила і жали́ву –
перейшов босоніж, наче злива,
твердо, хапко, вперто, не лякливо
і постав супроти на один.
Підійняв обличчя і отак
запитав очима аж зухвало:
А чи певно серце заховала?
Чей від мене сховків буде мало!
І розтанув місяцем навспак.
Дві неділі сохне розмарин,
і лаванда, м'ята, і шавлія...
Не принаджує тремку надію:
тінню віється, як день – маліє.
Павутиця серцем і на тин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2021
автор: Сніг_на_голову