Слова летіли довго-довго в вись
Махали крилами, здіймаючи пилюку
Метались, борхались, стрибали наче рись,
На конику скакали, здіймаючи шаблюку
Але застрягли в звязках голосу
Втонули й захлебнулися в багнюці
Щоденних "Як?", "Чому?" і "Не барись!"
Затихло все, немає слів, лиш німота
Немає сліз від щирості, лиш сліпота
І рук немає для обіймів -- лиш самота
Лиш чорнота́, приваблива і неухильна прямота.
Слова летіли низько-низько баритоном
Кружляли у думках, повторювались раз у раз
І стін бетон здавався камертоном
і тиша розстворилася в екстаз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2021
автор: Аскет