я стою на пероні, й знов розмовляю з собою,
помахавши рукою потягу, що промайнув, і нема.
я знаю її відколи – о, я забув відколи!
це нічого? нічого. вона сказала, нічого.
мало хто ходить кладовищем, взявшися за руки.
це так мило! – чудуються мами, –
о, це чарівно й невинно!
та діти чомусь на це дивляться перелякано.
це – нічого. не бійтеся, дітки:
що ви собі подумали?
коли чую про занепад та загибель,
що вони вже біля воріт,
і грозяться, і благають їх впустити,
я сідаю на призьбі з пляшкою горя,
і вважаю, що це – нічого страшного.
нічого, нічого – прошамкотіла
весела старенька горбата леді, –
й здмухнула покрівлю з моєї хати.
коли ви побачите, що ваш корабель
вийшов у море сміття, а там – дуже сильний шторм,
не переймайтеся: ці грізні на вигляд хвилі
принесуть вам чимало сюрпризів,
і малих та великих проблем.
добре, все добре! я розв'яжу ці проблеми,
лиш не сьогодні. – а завтра на свіжу голову
ухвалю несподіване рішення: нехтувати й ігнорувати!
ну, що скажете, хлопці? хіба ж я не молодець?
то, я кажу, дрібниці; то – взагалі нічого.
так, то – нічого, дрібниці, –
підморгнула старенька леді, –
хто нам дає гарантії, той їх і забирає.
о, ти полагодив дах? молодець! то було нелегко:
чхнути на його так, щоб долетів аж до києва.
так тобі й літо минуло; а якби ж був ігнорував?
плакав би зараз, ходивши похмурим осіннім садом
та збираючи яблука. – старенька горбата леді
чхнула, й з усіх дерев облетіло все листя. – бачиш?
значить, я правду кажу: то все нічого, дрібниці
nothing at all, deep purple
https://www.youtube.com/watch?v=ldMNQoV9YCs
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2021
автор: mayadeva