Не дихай. Під червневим сонцем сажа -
між серцем і лопаткою ліворуч,
що шворою міцною душу в'яже.
Не дихай старістю, що ходить поруч -
сухою правнучкою кров'яних гігантів,
яка на "вдих" просочується в зморшки,
скупою бабцею коштовних діамантів,
і "видих" - з преагонію завдовжки
Не дихай. Кисень палить чорні вії -
важким повікам білою межею
та попелом в очах твоїх сіріє.
Не дихай варом - з нього кров з іржею -
немов закислена отруює тканини,
в артеріях прямуючи до мізків,
де кожна думка відмирає щохвилини -
і в вени повертаються обрізки
Не дихай. Тільки глянь, як небо душить,
мов синя бомба із отруйним газом,
а в погляді вчувається байдужість...
Не дихай смерті затяжним екстазом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917737
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2021
автор: 3^4