СПОГАД
Я росла в яблуневім садочку біля хати..Любила, як пташки співають. Прийшло літо я тут під сонечком засмагала віднайшла свій земний рай.Шматочок землі, а він дарував мені небо.В ньому сиділа, мріяла дивилась на білі хмарки, як пливуть.А в них я бачила різні образи Ангели, птиць і тварин.І ось тут перші рядки народились у вірші.Але я встидалась комусь розказувати, що написала віршик.Лиш мама, і тато знали.Це були перші сонячні промені в моїй душі. Мама мене в дитинстві пестила.Подружки -сусідки заздрили ,що мама не бере мене до роботи.Колисала калина у дубовій колисці.Бігала на панську гору до старого сивого дуба ,а там був яблуневий садочок ябка спасівки достигали. Тут на горбочку я бачила все село аж до Дністра. Ліс, як на пасовиську паслись корови .Краєвид села пречудовий, а на долині моя хата двісті метрів видно.Tут я любила сидіти , мріяти .На Петрівку ходила їх нарвала в сумку і носила додому на варення.Це була моя така перша робота. Я любила тишу спостерігати за природою. Бігала, до Дністра купатись.Тут народились історії дві легенди мого життя. Любила природу, ліс, гай діброву.Обожнюю, як цвітуть проліски, фіалки, черевички на долині Ходила збирати малину, ожину, гриби . Але прийшов час, підросла вже трішки коли треба було помагати батькам Пам'ятаю, як була малою, ще в дитинстві заблукала не раз у полі. Mама вислала мене додому, a я пішла в протилежному напрямку. Літо, жара пити хотіла, а як дійшла і знайшла польову кисельову криничку була на сьомому небі .Напилась водички і я вже була майже вдома . Назбирала, ще із долини ромашки, волошки, маки в жменю,як вітер гнала до села. Таких історій було може з п'ять. Хотіла плакати до сліз шукала дорогу до села .Йшла і на дорозі чекала підводу, і зайшла зовсім в іншу сторону не до села, а ще вглиб поля до іншого села. В той час я гартувала свій дух і я не плакала, бо я сильна духом .В той час здавалося , що це кінець світу ніяк не виберусь з ланів кукурудзи, жита, пшениці.Я собі замріяна йшла дивилась, як хмарки пливуть по небу підспівуючи пісні за ними плила по полю, як по морю.Роздивлялась на красу матінки природи на пташки на білі чайки, які літали над водою й лелек, що в травах довгоногі ходять і шукають їжу .А як вперше побачила білі чайки, то така була щаслива ,що у мріях летіла за ними до моря ,Здавалось, тоді Мама вислала перед обідом корову подоїти, а я вибралась з польових степів після обіду і корови побігли до води до річки з пасовиська. Молочарі вже закінчили збирати молоко. А я остання знайшла ,ще свою корову у річці, яка пила від жари воду і встигла здати молоко. А один раз пам'ятаю чорні хмари злива дощ, а я промокла наскрізь, а потім мене вже на машину вантажну підібрали до села .Все немов сон швидко промайнуло Вже і ті поля здичавіли степом поросли.Пригадала, як у поле йшла шукала своїх батьків, де вони є ,то я обійшла з п'ять кілометрів ніж їх знайшла.Спочатку йшла за гаї, потім на Макарів, а пізніше на сонячну долину під Погірці.
Подаю свій перший віршик
Сиджу в садочку і мрію
засмагаю під сонечком літа.
В душі ніжні квіти лелію
І птахом лечу я по світу.
Я дивлюсь на синю блакить,
як пливуть сизі хмарки у даль.
Моє літечко - чудову мить
Увінчало у сонячну вуаль.
Мама каже, що ще дитина,
Щоб я сиділа у садочку.
Що достигає мені малина
Рвала і їла у холодочку.
Це мій вірш юних літ
Подружки ідуть вже заміж
А я, ще не поспішаю.
Підіймаю руки навстіж
На волі, ще погуляю.
Слухаю внутрішній голос
Зробити свій вибір боюсь.
Зросту, як у полі колос
Прийде час із квітом наллюсь.
Немов зернятко достигну
Під сонечком літечка я.
Та й заміж вийти встигну
Із милим піду до вінця.
Я не зустріла, ще любов
Спокійно лягаю спати.
А завтра у світ іду знов
Свою доленьку шукати.
Мама так переживає,
Щоб я не лишилась в дівках.
Скажи доле що чекає?...
Де милий, у який краях.
2 ВІРШ
Я є молода, красива...
біле личко, чорні брови.
Не знаю, чому встидлива
Біля хлопця я без мови.
А хлопці ходять юрбою
Є рудий, чорний і білий.
Роблюсь сліпою, глухою
Не чую, що мовить милий.
Боюсь довірити долю
І помилитись у житті.
Я люблю свободу, волю,
Зустрічаються все не ті...
Мама мене підганяє,
Щоб я заміж вийшла рано.
Кавалерів вибирає
Хоче із села Івана.
Сама не знаю, що хочу
То сміюсь, а то плачу я.
І у відповідь регочу
В жертву віддаю себе я
Лиш би мамі догодити
Бо я її дуже люблю.
Тато не хоче втопити
В болоті... із нею на прю.
ВЕСНЯНИЙ ВІРШ
Я дивлюсь у вікно, у сад...
Там вишня цвіте білим цвітом.
Злетілись пташки немов на парад
Сонце випромінює світло.
А мрії дівочі, думки крилаті...
Летять у садочок вишневий.
Не сидиться мені в хаті
Біжу у сад... в час квітневий.
Ангели -пташки небесні
Малюють казку гарні сни.
Ведуть у рай, дні чудесні,
Там де на ясені бусли.
Соловейко до гніздечка
Приніс радість щастя усім
І розпустив він крилечка
Та співом звеселив мій дім.
Пробудись, вставай, вже весна!
Прийшла в садочок раненько .
Поглянь, сонечко край вікна!
Цілує в чоло, як ненька.
ВІРШ З ЮНИХ ЛІТ
Я багато пережила
Бачила вогонь і воду.
Ніби, все життя прожила
Шукаю сонце в негоду.
Я марную молоді літа
І не пізнавши любові
Тихо моя душа зітха
Так прагне тепла у слові.
Я дивилась смерті в очі
І життя перемогло смерть.
Так хочу щастя жіноче
А доля все, все в коловерть.
СНИТЬСЯ, ЩО ІДУ ЖИТАМИ
Сниться, що іду житами
Жито, як море золоте.
Шукаю свій лан стежками
Дивлюсь у небо голубе.
Мрії, немов милі пташки
Співають пісні на волі.
Тут дитинство мов ромашки
Цвітуть у квітучім полі.
А за гаєм у роздоллі...
Трави зелені-зелені.
Красуні діви тополі
Пташок сестри улюблені.
А тут є мій казковий рай
Солодкий - солодкий , як мід.
Дитинства мій диво грай
На квітці, цвіте-"надцять літ".
А від Отчого порога
В поля квіт весна привела.
У світ - перша дорога ,
яка пташці крила дала.
Заблукала у полі
Не знайду, додому стежу.
Чекаю на видноколі
Сівача, який іде на межу.
Він візьме на підводу
На свого гнідого коня.
Буду вдома в негоду
Там батько і мати моя.
М .Чайківчанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2021
автор: Чайківчанка