Кривава над обрієм сходить імла,
Розвіює вітер загнуздану гриву.
Вже рани на крупі ятрять від сідла.
І кара від неба – незборкана злива.
Чекають від вершника слави в борні,
Та він лиш коханих очей охоронцем
Давно мріє стати – багато вже днів
У хмарах свинцевих ховається сонце.
В обличчях гарячих, як сонячний лик,
В очах, що за формою схожі на місяць,
Живуть стародавні легенди про тих,
Що вміють кохати навіки. Як птиці,
Злітають увись душі зниклих в віках…
Та вічність усе назавжди не поглине:
Любов їх залишиться в журних піснях
І знову зросте у нових поколіннях.
P.S.
Той воїн сміливий – азійський актор.
І час зупиняє цей погляд з екрану,
А доля закоханих збуджує кров…
Я вперше дивилась корейську дораму…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917011
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2021
автор: Тетяна Мошковська