В світі все колись скінчиться,
Все мало початок.
Од апостолів до Суду,
Із яйця в курчаток.
Сидить дідо біля хати
І думку гадає.
Пишні вуса по-під носом
Тютюн огортає.
Дитя мале перед дідом
Своє щось лепече.
Грає з палкою у воїв,
Наче птах щебече.
Дідо дивиться крізь нього,
В далечі літає,
Тай пита в самого себе:
Чи право він має?
Жити вприймах із малечей
У своєму краю,
Гнути спину і молитись
До вишнього раю?
А чи землю сю знайому,
Окроплену потом
Має кров'ю окропити?-
Невтішний голото!
Можна ще в чужінь податись,
Але ж то не теє-
Там не створиш свого саду,
Свою Галатею.
Компроміс- він губить душі,
Серця обпікає.
Були люди і до того,
А бач-вже немає.
Д і д ь к о над старим схилився
У вухо шепоче:" Братство, мир, всегда ж так жили!"- а дідо не хоче.
Очі темні забаганка,
Мов тінь огортає.
Хоче долі для малечі
У рідному краї.
Панувати над господой,
У мирі зростати.
Сиві вуса міцним медом,
Не слізьми вмивати.
Дідо курить люльку вправно,
Вже сонце сідає...
Все тут має свій початок,
А думка безкрая!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916824
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2021
автор: Бердін